• не зважаючи на тривалу роботу, майже не втомлюється, готова виконувати завдання і далі - 5 балів;
• може працювати достатньо довго, не скаржачись - 4 бали;
• про високу працездатність говорити складно - 3 бали;
• спочатку працює уважно, але швидко втомлюється - 2 бали;
• щохвилини перериває заняття, допускає велику кількість помилок - 1 бал.

• у разі невдач концентрується, працює стараніше, без нервозності
• засмучується, але недовго, готова до подальшої роботи - 4 бали;
• про стійкість до невдач говорити складно - 3 бали;
• важко переживає невдачі, не може мобілізуватися без сторонньої допомоги - 2 бали;
• деморалізується після невдач, плаче, відмовляється працювати - 1 бал.

• за будь - яких умов працює успішно, не реагує на шум - 5 балів;
• прагне налаштуватися на діяльність, застосовує спеціальні прийоми зосереждення (промовляє завдання вголос, затикає пальцями вуха тощо) - 4 бали;
• зазнає труднощів, коли потрібно працювати у гурті; просить не розмовляти, не заважати - 3 бали;
• знижує свою продуктивність у несприятливій обстанові, втомлюється, нервує, відволікається, відмовляється працювати - 2 бали;
• за наявності стороннього шуму взагалі не може виконувати завдання у групі однолітків; потребує допомоги дорослого - 1 бал.

• продовжує роботу, не втрачає віри в успіх - 5 балів;
• відволікається від дії, проте після нагадування або додаткової стимуляції продовжує роботу - 4 бали;
• може припинити або уповільнити роботу, швидше стомиться - 3 бали;
• використовує будь - яку перешкоду для того, щоб відмовитися від подальших дій - 2 бали;
• не лише припиняє будь - які спроби, а й втрачає віру у власні сили - 1 бал.

• любить роботу, яка її повністю захоплює і потребує витривалості та терпіння - 5 балів;
• здатна неодноразово виконувати одноманітні завдання, хоч і без задоволення - 4 бали;
• неохоче, без зацікавленості виконує дії, що потребують додаткових зусилиь - 3 бали;
• здатна до дій, які потребують зусиль, лише під контролем дорослого - 2 бали;
• відмовляється від тривалих, утомливих дій у будь - який спосіб - 1 бал.

• Якщо ваша дитина набрала від 20 до 25 балів, то можна говорити про виражену гото вність до навчання.

• Якщо ваша дитина набрала від 9 до 13 балів, це означє, що на її підготовку до школи знадобиться не менше року. Бажано готувати таку дитину за індивідуальною програмою з урахуванням причин, що спричинили незадовільний стан готовності дитини, до навчання. Також будуть корисними заходи, спрямовані на зміцнення нервової системи: санаторний режим, загартовування тощо. 

• Якщо ваша дитина набрала менше 9 балів, перевірте свої розрахунки або зверніться до інших дорослих, які добре знають вашу дитину, і попросіть провести оцінювання. Проаналізуйте, чи створили ви сприятливі умови для роботи дитини.

                Останнє вільне "Літо" або як підготувати дитину до школи

Останнє «вільне» літо дошкільників по-особливому тривожне для батьків. Адже дитина йде у перший клас! Тож деякі батьки прагнуть виконати за це літо всю програму прогімназії чи першого класу. Чи не краще переконатися, що дитина володіє достатньою психологічною зрілістю, щоб навчатися у школі?
Що таке шкільна зрілість (чи психологічна готовність до школи)? Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.
Інтелектуальна зрілість для віку 6—7 років — це вміння виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв'язки між явищами і подіями, логічно запам'ятовувати, а також розвиток тонких рухів руки і їх координації.
Емоційна зрілість — це ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і вміння тривало виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.
Соціальна зрілість — це потреба у спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатись у школі.
Батькам слід пам'ятати, що не кожна дитина може піти до школи й успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам'ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду — знання, уміння, навички, звички. Безсумнівно, що згодом кожна з них навчиться читати і рахувати і навіть стане грамотною, але до моменту вступу до школи важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність дитини до навчання.
Отже, оскільки шкільна зрілість, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої вразливості. Для того щоб ви могли самі оцінити підготовленість дитини, пропонуємо вам невеликий тест.
Чи готова дитина до школи?
Чи хоче ваша дитина йти до школи?
Чи думає ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?
Чи може ваша дитина самостійно виконувати справу, яка потребує зосередженості впродовж 39 хвилин (наприклад, збирати конструктор)?
Чи ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?
Чи вміє ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п'яти речень?
Чи може ваша дитина розповісти напам'ять кілька віршів?
Чи вміє вона відмінювати іменники за числами?
Чи вміє ваша дитина читати по складах або цілими словами?
Чи вміє ваша дитина рахувати до 10 і назад?
Чи може вона розв'язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?
Чи правильно, що ваша дитина має тверду руку?
Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?
Чи може ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?
Чи може вона зібрати пазли з п'яти частин за хвилину?
Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?
Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)?
Чи любить ваша дитина самостійно працювати — малювати, збирати мозаїку тощо?
Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?
Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо їх:
15—18 — дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна легко подолати;
10—14 — ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які ви відповіли «ні», підкажуть вам, над чим іще потрібно попрацювати;
9 і менше — почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною і зверніть увагу на те, чого вона не вміє. Результати можуть вас розчарувати. Але пам'ятайте, що всі ми — учні у школі життя, дитина не народжується першокласником, готовність до школи — це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані вами для розвитку дитини, легко і весело можна виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом — з усіма, хто має вільний час і бажання навчатися разом із дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини. Добре, щоб вона навчилася читати і хоч трохи писати.
Ви можете дати волю своїй фантазії і видозмінювати завдання, а можете точно дотримуватись інструкції, — у будь-якому випадку ваша дитина росте і наближається до школи. Але запам'ятайте, будь ласка, кілька простих правил.
Заняття з дитиною мають бути обопільно добровільними.
Їх тривалість не має перевищувати 35 хвилин.
Не намагайтеся пропонувати дитині завдання, якщо вона стомлена.
Постарайтеся, щоб заняття мали регулярний характер — «мозковий штурм» під час підготовки до школи не ефективний.
Якщо ви побоюєтеся за успіхи своєї дитини, радимо вам не зосереджуватися на виробленні конкретних навичок.
Методичні прийоми навчання у початковій школі постійно змінюються, є багато авторських програм, і ваші зусилля можуть піти врозріз із ними. Корисніше використовувати загальнорозвивальні вправи для зміцнення сприймання, пам'яті, уваги, тонкої моторики рук. Учіть дитину звертати увагу на те, як звучать слова — пропонуйте їй виразно повторювати слова, як українські, так і іноземні, знайомі й незнайомі. Розучуйте з нею вірші, скоромовки і складайте казки. Просіть повторювати напам'ять почутий текст і переказувати його своїми словами.
Дуже корисно запам'ятовувати різні предмети, їх кількість і розташування; звертайте увагу дитини на деталі пейзажу й довкілля. Не забувайте частіше просити її порівнювати різні предмети і явища — що в них загального і відмінного.
Запропонуйте дитині запам'ятати послідовність цифр (наприклад, номери телефонів). Добре стимулюють розвиток концентрації уваги ігри-лабіринти, у яких потрібно «простежити» доріжку персонажа, а також завдання на порівняння двох майже однакових малюнків.
Не нехтуйте заняттями, що розвивають і зміцнюють дрібні рухи рук: ліплення, малювання, аплікації, ігри з конструкторами — усе це створює передумови для формування красивого почерку і сприяє розвитку мислення дитини. Використовуйте підручні засоби — можна відокремити горох від кукурудзи чи бобів, розсортувати ґудзики, розкласти сірники.
І незалежно від успіхів вашої дитини, намагайтеся створювати здоровий настрій перед школою, за якого вона б прагнула до знань, не боялася низьких балів і була впевнена у тому, що вона для вас найулюбленіша! Пропонуємо ще один тест.
Чи готові ви віддати свою дитину до школи?
Мені здається, що моя дитина навчатиметься найгірше.
Мені здається, що моя дитина часто кривдитиме інших дітей.
На мій погляд, чотири уроки — завелике навантаження для маленької дитини.
Важко бути впевненим, що вчителі початкових класів добре розуміють дітей.
Дитина може спокійно навчатися тільки в тому випадку, якщо вчителька — її власна мама.
Важко уявити, що першокласник може швидко навчитися читати, лічити і писати.
Мені здається, що діти у цьому віці ще не здатні дружити.
Боюся навіть думати про те, як моя дитина вдень не спатиме.
Моя дитина часто плаче, коли до неї звертається незнайома доросла людина.
Моя дитина не ходила до дитячого садка і ніколи не розлучається із матір'ю.
Початкова школа, по-моєму, рідко здатна чого-небудь навчити.
Я побоююся, що діти глузуватимуть з моєї дитини.
Моя дитина, по-моєму, значно слабша за своїх однолітків.
Боюся, що вчителька не має можливості оцінити успіхи кожної дитини.
Моя дитина часто говорить: «Мамо, ми підемо до школи разом!»
Цей тест дає уявлення про ті типові психологічні складнощі, що виникають у першокласників. Уважні батьки вміють запобігати проблемам шкільної адаптації, але для цього потрібно бути впевненим, що ваша дитина добре підготовлена до школи.
Часто вважається, що по досягненні 7-літнього (а тепер навіть 6-літнього) віку це питання вирішиться саме собою, і батьки бувають дуже розчаровані, коли на попередній співбесіді чують, що їхня дитина не підготовлена до школи. Що значить «не підготовлена»? — дивуються вони. А хіба не у школі їх повинні вчити читати, писати і взагалі — Загально розвиватися? Це не зовсім так. Основні новоутворення дошкільного дитинства — уміння грати в рольові, сюжетні та ігри з правилами.
Дитина моделює у грі свої стосунки з довкіллям, програє різні ситуації — в одних вона лідирує, в інших підкоряється, у третіх здійснює спільну діяльність з іншими дітьми і дорослими. В індивідуальних темпах розвитку дитини можна виділити періоди особливої чутливості (психологи називають їх сенситивними періодами) до різних впливів, коли дошкільник осягає розмаїтість соціальних зв'язків. Тому найважливіша передумова готовності до школи — це вичерпаність попереднього періоду розвитку: дитина повинна вміти грати. Інакше навантаження початкової школи може виявитися надмірним і призвести до появи невротичних симптомів у дитини (примхливості, плаксивості, страху перед учнями і вчителькою і навіть відмови ходити до школи).
У грі дитина може визволити енергію для інтелектуального та пізнавального розвитку. Але вміння грати — це особистісна складова готовності до школи.
Сучасна школа — продукт тривалого історичного розвитку, унаслідок якого закріпилися наступні характеристики.
Загальнодоступність. В Україні всі діти мають право на освіту, що не є привілеєм окремих прошарків населення. Реальний добір учнів здійснюється тільки в нечисленні елітарні школи, а масові міські школи зазвичай мають великі класи. Тому навчання в основному орієнтовано на «середнього» учня. Усі школярі, як правило, у масовій школі мають деякі труднощі.
Колективність навчання. З XVIII століття, коли знаменитий педагог Я.Коменський розробив класно-урочну систему, навчання втрати­ло індивідуальний характер, учитель став спілкуватися з цілим класом як із колективом. Тому велике значення має загальноемоційний клімат у колективі, дружні зв'язки і суперництво між дітьми.
Об'єктивність оцінювання. Раніше між учителем та учнем була величезна дистанція, і вчитель одноосібно, волюнтаристськи приймав рішення про успіхи свого учня. Тепер стосунки Школярів і викладачів будуються на системі балів. Нерідко дитина змішує ставлення до неї з боку вчителя й оцінювання, оцінювання і реальні успіхи.
Вербальне навчання. Викладання опосередковане словом (verb): як подача матеріалу, так і перевірка знань здійснюється в мовній формі. Це означає, що необхідною передумовою успішного навчання є багатий словниковий запас, уміння вільно переказувати і виражати свої думки.
Незважаючи на значні недоліки, сучасна початкова освіта в Україні, на думку багатьох фахівців, є ефективнішою, ніж західні ігрові методи навчання.
Нинішня система початкової освіти дає змогу підібрати школу з найсприятливішим для вашої дитини режимом.
Сучасні батьки мають можливість обирати не тільки між державними школами, а й приватними навчальними закладами. Якщо ви схиляєтеся на користь останніх, обов'язково зберіть дані про наявність ліцензії на право викладання (інакше атестат, виданий школою, буде недійсний), про професійний рівень педагогів, кількість класів і методології школи — чи дотримується вона державної освітньої програми, чи реалізує авторські методики. Бажано також переконатися, що обсяг знань, які здобувають учні цієї школи, дає змогу за потреби повернутися до державної школи і без додаткових занять. Далекоглядним батькам варто також поцікавитися, якою мірою шкільна програма враховує вимоги ВНЗ до абітурієнтів.
І ще кілька порад.
Перш ніж подавати документи, постарайтеся познайомитися не лише з директором школи, а й із тим викладачем, який навчатиме вашу дитину. Загалом у цьому віці важливіше вибрати вчительку, а не школу. Навіть у школах не найкращої репутації можуть виявитися досвідчені викладачі початкових класів, що користуються довірою і любов'ю учнів. Дізнайтеся, хто веде групу подовженого дня, очікувану кількість учнів у вашому класі. Порадьтеся з батьками, діти яких навчаються у цій школі.
Постарайтеся вибрати школу заздалегідь, щоб устигнути у випадку невдачі спробувати вступити до не найгіршої з них. Відомо, що школа мікрорайону, у якому ви мешкаєте, не має права відмовити вашій дитині у прийомі. Не відкладайте знайомства зі школою до серпня: це утруднює роботу шкільної адміністрації і завжди справляє погане враження. Подаючи документи, майте на увазі, що батьки мають право бути присутніми під час співбесіди вчителя чи психолога із дитиною.
Якщо ви прочитали все зазначене, то ви серйозно ставитесь і до школи, і до своєї дитини. Однак слід пам'ятати, що школа — це передусім свято, свято пізнання. Ми впевнені, що ви зумієте уникнути всіх неприємностей, а навчання принесе вам багато гордості за своє маля. У країні загальної грамотності важко залишитися неуком. Головне — не розтратити чарівності і безпосередності дитинства, яскравості і творчого світосприймання.

Чи хоче ваша дитина до школи?
Напевне, ви вже опрацювали попередні тести, але давайте дізнаємося: чи хоче ваша дитина до школи? Цей тест, зрозуміло, для дошкільників.
Чи хочу я до школи?
Коли я піду до школи, у мене з'явиться багато нових друзів.
Мені цікаво, які в нас будуть уроки.
Думаю, що запрошуватиму на свій день народження весь клас.
Мені б хотілося, щоб урок тривав довше, ніж перерва.
Цікаво, що у школі пропонують на сніданок?
Коли я піду до школи, то буду добре навчатися.
Найкраще у шкільному житті — це канікули.
Мені здається, у школі більше цікавого, ніж у дитячому садку.
Мені хочеться до школи, тому що багато дітей із мого будинку (моєї вулиці) уже навчаються.
Якби мені дозволили, я б пішов(ла) учитися вже торік.
Якби хто-небудь став за тебе говорити, чи погодився(лася) б ти із цими словами?

Результати тестування:
1—3 бали — ваша дитина думає, що непогано живе і без школи. Варто замислитися!
4—8 балів — так, хочеться до школи. Тільки для чого? Якщо більше балів у першій п'ятірці запитань, то ваша дитина в основному мріє про нові ігри і друзів. Якщо більше балів у другій п'ятірці запитань, то вона цілком уявляє собі основне призначення школи, і воно не викликає поки відрази.
9—10 балів — прекрасно, якщо ваша дитина збереже таке ставлення до школи на наступні 10—12 років!
Результати можуть вас розчарувати. Але пам'ятайте, що всі ми — учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником.
Знати що хочу, робити що хочу
У статті згадувалося.про те, що важлива складова шкільної зрілості — довільність поведінки. Що означає це поняття?
Будь-яка дія людини (як дорослої, так і маленької) «запускається» механізмом, в основі якого лежить спонукання — бажання опанувати тим чи іншим об'єктом, одержати той чи інший результат. Але в дорослого й у дитини ці бажання-спонукання суттєво відрізняються. У дитини спонукання імпульсивні й короткочасні, тобто вона діє не за власним бажанням, а за. логікою ситуації, у якій опинилася. Бачить іграшку — і тягнеться до неї, хоча за хвилину до того мала зовсім інші бажання. Однак, якщо не вдається одержати бажане, дитина може швидко про це забути, особливо якщо вдається переключити її увагу на щось інше.
Чому вона так легко переключається? Річ у тім, що декількох бажань-спонукань одночасно у дитини дошкільного віку, як правило, не буває. її спонукання дуже швидко згасають. Більш того, без підказки ситуації дитина може і взагалі нічого не хотіти. Знаючи цю вікову особливість поведінки, можна легко побудити дитячу цікавість, але не треба дивуватися, якщо вона так само швидко згасне, як виникла. Тому утримувати увагу на тому самому предметові для дітей дошкільного віку — завдання великої складності, тому й важко їх навчати у шкільному режимі.
Інша картина характерна для дітей 7—8 років і більш старшого віку. Спонукання стають усе більш тривалими, стійкими і набувають здатності співіснувати і перетинатися з іншими бажаннями. Крім того, вони з'являються ніби «зсередини», нерідко протиставляючи дитину зовнішній ситуації. Вона може зупинитися перед прекрасною квіткою, у той чай як шестирічка неодмінно намагатиметься зірвати її. Вона вміє не тікати від страшного собаки. І, нарешті, вона може досить довго спостерігати і сприймати інформацію — пояснення, фільм, таблицю, — яка не дуже цікава сама по собі й не потрібна тут і зараз, але корисна взагалі та може стати у пригоді в інших умовах. Вона слухає, тому що хоче, тому що це потрібно. Вона здійснює свій власний вибір — тому що в цей самий час інші бажання спонукають її пограти із друзями, побігати, подивитися телевізор тощо.
Довільність, здатність діяти на власний розсуд, виникає в період дошкільного дитинства, і серед першокласників ще дуже багато дітей, що не вміють керувати своєю поведінкою. У класі такі діти можуть піднятися з місця, щоб розглянути картину, полити квіти на підвіконні. Можуть підбігти до вікна, побачивши птаха чи почувши голоси дітей. Звичайно, це вікове явище згодом зникне, однак в умовах колективного навчання імпульсивні діти порушують його перебіг, відволікаючи інших дітей і дратуючи викладача. Отже, формуємо довільність — уміння дітей свідомо підкоряти свої дії правилу, орієнтуватися на задану систему вимог, уважно слухати і точно виконувати завдання, пропоновані в усній формі, самостійно виконувати необхідне завдання.
Пропонуємо ігри, які допоможуть вам комплексно виявити і розвинути здібності ваших дітей.

«Чорний, білий не беріть»
Гра для виховання зосередженості
Грати в цю гру краще вдвох, хоча можна і в невеликій групі. Ведучий звертається до партнера?
— Тобі надіслали сто гривень. Що хочеш, те й купиш. «Чорний, білий не беріть. «Так» і «ні» не кажіть!»
Після цього ведучий починає вести з партнером розмову, що провокує використання одного із «заборонених» слів: «чорний», «білий», «так», «ні». Усі учасники гри мають по кілька фантів; ті, хто проштрафився, віддають їх ведучому. Відповідати потрібно швидко, усі діти уважно стежать за дотриманням правила. Бесіда має приблизно такий характер:
Чи ходив ти коли-небудь до зоопарку?
Лише раз.
А чи бачив там ведмедя?
Бачив.
Він був бурий чи білий?
Полярний.
Бесіда триває доти, доки не прослизне «заборонене» слово. Тоді учасник віддає свій фант, для викупу якого він має виконати окреме завдання. Якщо дитина говорить «Ага», «Угу» та різні мугикання, потрібно домовитися заздалегідь, вважати це помилкою чи ні. Можна ввести додаткову умову: якщо діалог триває три хвилини з дотриманням правила, то дитина виграла.
«Пташка».
Пізнавальна гра для розвитку самоконтролю
Перед початком гри ведучий ознайомлює дітей із різними породами дерев, може показати їх на картинці, розповісти, де вони ростуть. До початку гри всі вибирають для себе фант, іграшку чи будь-яку дрібну річ. Гравці сідають у коло й обирають збирача фантів. Він сідає в середину кола і всім іншим гравцям дає назви дерев (дуб, клен, липа). Кожен має запам'ятати свою назву.
Збирач фантів говорить: «Прилетіла пташка і сіла на дуб». «Дуб» має відповісти: «На дубі не була, полетіла на ялинку».
«Ялинка» викликає інше дерево тощо. Хто проґавить, віддає фант. Наприкінці гри фанти відіграються.
Необхідно уважно стежити за перебігом гри і швидко відповідати. Підказувати не можна.
«Намалюй пароплав».
Вправа для виховання довільності руху
Дитині пропонують якомога точніше змалювати пароплав, окремі деталі якого складені з еле­ментів прописних букв і цифр. Дорослий каже: «Перед тобою лежить аркуш паперу й олівець. На малюй, будь ласка, таку саму картинку, яку ти бачиш на цьому малюнку. Не квапся, постарайся бути уважним. Якщо ти щось не так намалюєш, не стирай ластиком, а намалюй поверх неправильного чи поруч правильно». Порівнюючи малюнок зі зразком, варто звертати увагу на співвідношення розмірів деталей; наявність усіх деталей; правильність зображення — чи немає дзеркального відображення, чи не плутає дитина верх і низ; кількість деталей і спосіб їх зображення — чи вираховує дитина, чи малює «на око»?
Якщо виявляється, що завдання занадто важке, придумайте самі простіші і пропонуйте їх дитині частіше — адже ця гра відтворює одразу кілька вправ для першокласників!
«Візерунки».
Гра для розвитку зосередженості
У цю гру можна грати із однією дитиною, і з групою дітей. Дитям дається аркуш картатого паперу. Ведучий говорить: «Зараз ми будемо вчитися малювати різні візерунки. Постарайтеся, щоб вони вийшли красивими й акуратними. Для цього слухайте мене уважно — я говоритиму, у яку сторону і на скількох клітинках провести лінію. Проводьте лише ті лінії, що я називатиму. Коли намалюєте одну, чекайте, поки я не назву наступну. Кожну лінію починайте там, де скінчилася попередня, не відриваючи олівця від паперу. Усі пам'ятають, де права рука? Витягніть її убік. Зараз ви показуєте праворуч. А де ліва рука? Молодці!
Починаємо малювати перший візерунок. Поставили олівець. Малюємо лінію: одна клітинка праворуч, одна клітинка вгору, одна праворуч, одна вниз, одна праворуч, одна вниз, одна ліворуч, одна вниз, одна ліворуч, одна вгору, одна ліворуч, одна вгору. Що в нас вийшло? Правильно, хрестик!
Починаємо малювати другий візерунок. Поставили олівець на наступну крапку. Малюємо лінію: дві клітинки праворуч, дві клітинки вгору, дві праворуч, дві вниз, дві ліворуч, дві вниз, дві ліворуч, дві вгору. А що вийшло? Правильно, квадратики!
А тепер намалюємо найскладніший, третій візерунок. Поставте олівцем крапку. Проведіть лінію на три клітинки вгору. А тепер — дві клітинки праворуч, дві вниз, одну ліворуч, одну вниз, дві праворуч. Повторіть з початку (продиктувати). Подивіться, вийшов орнамент із давньогрецької вази».
Якщо завдання не вдаються, корисно потренуватися, починаючи з найпростіших, які ви можете придумати самі. Не забувайте хвалити дітей.
«Палички».
Гра-тест
Для цієї захоплюючої гри потрібно 30—40 паличок (можна сірників). Грати краще вдвох. Ведучий говорить: «Я покажу тобі фігурку, складену з паличок, і через 1—2 секунди накрию її аркушем паперу. За цей короткий час ти маєш скласти її. Потім, будь ласка, звір свою фігуру зі зразком, виправ і підрахуй свої помилки. Якщо паличка пропущена чи покладена неправильно — це вважається помилкою».
Граємо у школу
Коли дитина йде до школи, як правило, вона не менше думає про нові ігри і друзів, про стосунки з учителькою, ніж про уроки, завдання й бали.
Джерелом гірких переживань першокласника може бути не тільки низький бал, а й конфлікти з однокласниками. З початком шкільного життя дитина вступає в зовсім нові соціальні стосунки. У чому їх особливість? Річ у тім, що стосовно вчителя дитина виявляється у залежному становищі, приймаючу інформацію (знання) і оцінювання (бали і похвали). При цьому відповісти тим само дитина не може — вона виражає своє ставлення до вчителя тільки вдячністю і готовністю співпрацювати. Але тут домінує прагнення до знань, пізнавальні спонукання.
Щодо стосунків з учнями, то тут дитина вступає в рівноправні кооперативні взаємини, засновані на дружбі, симпатії і загальних шкільних інтересах. Діти можуть взаємно радуватися, а не лише кривдити одне одного, але при цьому вони володіють тими самими можливостями вираження своїх почуттів. У таких стосунках зазвичай переважає соціальне спонукання, прагнення до спілкування.
Ця розбіжність способів спілкування у школі виражена набагато сильніше, ніж у дитячому садку чи вуличному гурті дітей, і для адаптації у школі дитина повинна мати багатий «репертуар» прийомів спілкування — приймати ролі учня і товариша, вислуховувати похвалу і переносити покарання, виражати і приймати агресивність. Саме відсутність уміння правильно і гнучко спілкуватися нерідко змінює в гіршу сторону ставлення дитини до школи, причому основною проблемою є агресивна поведінка.
Повсякденна поведінка першокласника нагадує судини «родина — школа»: вона вчиться ухилятися від конфліктів там, де зустрічає більший опір, але при цьому виражає агресію в іншому середовищі, де не побоюється сильного покарання. Якщо дитина зазнає утиску й у родині, і з боку школи, це швидко призводить до виснаження нервової системи і виникнення неврозів.
Досвідчений педагог, за поведінкою у класі легко може відтворити сімейну ситуацію дитини. Тому що саме в родині вона отримує перші зразки спілкування, зокрема й уміння вирішувати складні ситуації. Перш ніж перейти до рольових ігор і вправ, що відтворюють шкільну ситуацію, перевіримо себе за допомогою тесту, чи правильно ми виховуємо дитину?
Чи правильно ви виховуєте дитину?
Чи пишаєтеся ви тим, що ваша дитина чепуриться вже з дитинства?
Чи вмієте ви спокійно відповідати своїй дитині на запитання, пов'язані зі стосунками чоловіків і жінок?
Чи цілуєте і гладите ви свою дитину після того, як їй виповнилося п'ять років?
Чи наполягаєте ви на тому, щоб дитина сама прибирала за собою іграшки?
Чи здатні ви у присутності дитини визнати свою помилку?
Чи поважаєте ви право дитини на особисту таємницю?
Чи є у вас звичка повторювати «А от у мій час...» чи «Дитина повинна тримати язик за зубами»?
Чи ділитеся ви з дитиною радощами і прикрощами?
Чи буває, що як покарання ви забороняєте дитині дивитися телевізор?
Чи знаєте ви точно, як дитина проводить дозвілля без вас?
Якби хтось створив робота-вихователя, який би замість батьків ідеально виховував дітей, чи придбали б ви таку машину?
Чи критикуєте ви дітей у присутності сторонніх?
Як стиль виховання впливає на особливості спілкування дитини? Психологами і педагогами давно помічено, що надмірне придушення приводить або до захисно-агресивної реакції дитини за відсутності довіри до інших людей, або, навпаки, до надмірної лякливості, нездатності постояти за себе. І те й інше виливається у школі у великі неприємності.
З іншого боку, потуральний стиль теж порушує правильне оцінювання дитиною ситуації: вона не знає, що можна, а що не можна. Уседозволеність — «ведмежа послуга» дитині, якій доведеться зіткнутися з правилами поведінки і зовнішніх вимог у школі.
Правильне виховання побудоване на взаємній повазі й довірі в родині при збереженні статусних розбіжностей: дитину не слід привчати до панібратських стосунків з батьками, які, передусім, не повинні поводитися інфантильно, провокуючи неповагу з боку дитини.
Що робити, якщо ви трохи занепокоєні тим, як ваша дитина спілкується? Пограйте з нею! Дайте їй роль того персонажа, якостей якого, на ваш погляд, їй бракує. Якщо ваша дитина надто полохчива — дайте їй зіграти злого вовка, щоб вона зуміла побороти свій страх. Якщо вона надто агресивна — нехай зіграє тихого мудрого віслючка Іа-Іа і відчує, що можна спілкуватися й мирно. У сценках зі шкільного життя це можуть бути старшокласник-хуліган, справедливий учитель, вірний друг-однокласник. Граючи у школу, зверніть увагу на розподіл ролей відповідно до характерів дітей!
«Сокіл і лисиця».
Гра моделює ситуацію навчання і слугує розвиткові довільності
Обираються сокіл і лисиця. Інші діти — соколята. Сокіл навчає своїх соколят грати. Він бігає в різних напрямках і одночасно робить різні рухи руками (угору, у сторони, уперед тощо). Зграйка соколят біжить за соколом і стежить за його рухами, намагаючись точно відтворити їх. У цей час із нори раптом вискакує лисиця.
Соколята швидко присідають навпочіпки, щоб лисиця їх не помітила. (Лисиця з'являється за сигналом ведучого і ловить тільки тих, хто не встиг присісти.) Упіймане соколя вибуває з гри.
«Сусіде, підніми руку!».
Гра виховує довільність й увагу до товаришів-однокласників, звичку дотримувати правила
Гравці, сидячи чи стоячи (залежно від умов), утворюють коло. Жеребкуванням обирається ведучий, який стає посеред кола. Він спокійно ходить по колу, потім зупиняється навпроти одного з гравців і голосно вимовляє: «Сусіде!» Той гравець, до якого звернувся ведучий, продовжує стояти (сидіти), не змінюючи положення. Ведучий має зупинятися точно навпроти тієї дитини, до якої звертається. А обидва сусіди мають підняти вгору одну руку: сусід праворуч — ліву, а сусід ліворуч — праву, тобто ту руку, що ближче до гравця між ними. Якщо хтось із дітей помилився, тобто підняв не ту руку чи взагалі забув це зробити, то він міняється з ведучим ролями.
«Школа навпаки».
Використовується в умовах родини для програвання конфліктних ситуацій
Дитина грає вчителя, дорослий (мама, тато, бабуся) — недбайливого учня. Можна підказати такий сюжет для гри з лялькою, але це менш привабливо для дитини. Учитель дає завдання, учень пручається його виконанню, наприклад:
Учитель. А тепер ми намалюємо сонце... Як воно виглядає? Давай згадаємо, воно червоне чи жовте?
Учень. Зелене!
Учитель. Молодець! А кругле чи квадратне?
Учень. Довгасте!
Учитель. Правильно! Наша Таня (Маша) — молодець, замість сонця — огірок! Ти, як завжди, заслужила гарний бал — двійку! Я похвалю тебе твоїй мамі! І навіщо тільки такі здібні діти ходять до школи, якщо вони все знають?
Примітка. Важливо, щоб дитина розуміла гумористичний зміст діалогу. Можна програвати відмову виконувати завдання, будь-які спроби неслухняності на уроці — при цьому дитина і дорослий повинні знаходити несподівані, парадоксальні рішення.
«Лісова школа».
Гра моделює типові шкільні ситуації, придатна для навчання різних навичок, зокрема арифметики (лічити горішки, листочки, зірочки тощо), і розвиває довільність поведінки
Краще, якщо є можливість зібрати невелику групу з двох-чотирьох дітей — запросіть узяти участь у грі сусідських дітей і друзів. Кожний представляє кого-небудь із тварин, учитель (ведучий) — мудра Сова. Граючи вперше, краще призначити вчителем дорослого чи старшу дитини. Лунає дзвоник. Сова влітає до класу і говорить: «Здрастуйте, діти! Мене звати Сова — Велика Голова. На інші імена я не відгукуюся, а забудете мене — дуже ображаюся. А вас як кличуть?» Учні відповідають хором, кожен голосом тієї тварини, якою себе призначили. Сова: «Ой, які цікаві совенята, а які голосисті! Я таких ніколи не бачила! Давайте домовимося так — хто захоче відповідати, піднімає лапу чи крило. Як тебе звати, дитинко?» Продовжують знайомство — вітаючись «по-звіриному».
Сова: «Ой, які ви різні! Ну що ж, усім треба навчатися. Давайте спочатку розсядемося зручніше. А тепер давайте домовимося про мир. Якою мовою ми це вимовлятимемо? Давайте вивчимо його. Тепер, якщо хтось з вас буде кривдити іншого, давайте вимовимо це чарівне слово».
Далі моделюються будь-які шкільні предмети. Наприклад, природознавство. Сова: «Хто знає, скільки триває ніч?» Білка: «Ми спимо п'ять годин!» Ведмідь: «Ми спимо чотири місяці!» Сова: «От і неправильно! Що таке ніч? Кожен знає, що ніч — це не час, коли сплять, а коли приємно літати і полювати! Які дивні совенята! А ти як думаєш?» — звертається до того, хто ще не відповідав (наприклад, до зайця) тощо.
На більш високому рівні гри діти повинні відповідати з позиції «своєї» тваринки, але поступово розуміти, що «правильним» вважається тільки відповідь з позиції Сови. Сперечаючись про істину, діти можуть звертатися до товаришів і апелювати до думки батьків («А мама сказала, що ведмежатам шкідливо вночі бігати і полювати!»). Використовуйте замість оцінок призи — листочки, шишки, жолуді. Переконайтеся, що діти вміють лічити до 5 і розуміють, яка оцінка гарна, а яка погана.
Гра «Лісова школа» — зручна і захоплююча форма для ненастирливого повідомлення знань передусім із предметів природного циклу. Можливі і модифікації гри.
«Першокласник».
У грі закріплюються знання дітей про те, що потрібно першокласнику для навчання у школі, виховується бажання навчатися, зібраність, акуратність
Гра може бути проведена як у родині з однією дитиною, так і з групою дітей. На столі в дорослого лежить портфель і кілька предметів: ручка, пенал, зошит, щоденник, олівець, ложка, ножиці, ключ, гребінець. Після нагадування про те, що дитина незабаром піде до школи й сама збиратиме свої речі, їй пропонують подивитися на розкладені предметі! і якнайшвидше зібрати свій портфель. Гра закінчується, коли дитина складе всі речі і закриє портфель. Можливі модифікації: якщо беруть участь кілька дітей, ввести елемент змагання, якщо одна дитина — рахувати до 5. Потрібно звертати увагу на те, щоб речі складати не тільки швидко, а й акуратно; не забувати заохочувати тих, хто точно виконав правила гри. Ювеліри і мереживниці. Повернімося тепер до тонкої моторики рук, якою має володіти дошкільник.
У психічному розвиткові людини багато чого визначається тим, наскільки вона володіє своїми руками, причому залежність ця дуже складна: розвиток центральної нер­вової системи дає змогу дитині співвіднести те, що вона бачить і чує, з напрямком і траєкторією руху, а вдосконалювання рухів рук, зокрема, прискорює розвиток мовного центру головного мозку і, отже, сприяє умінню говорити. Тож повноцінний розвиток рухів — необхідний етап і умова розумової діяльності. Відомо, наприклад, що глухонімі діти не завжди можуть оперувати абстрактними поняттями і досягти високого рівня узагальнення.
Розвиток рухів дитини відбувається «від плеча до кисті»: спочатку це безладні рухи рук немовляти, що нерідко попадає собі по носі, але промахується, намагаючись дістати брязкальце. Потім, у віці 1—3 років, це виникнення так званої «предметної дії», дії відповідно до основного призначення предмета: якщо це ложка, дитина повинна нею їсти, а не стукати, гребінцем — причісуватися тощо. Нарешті, у віці 6—7 років, психомоторика вже готова до того, щоб учитися писати скорописом. Причому цікаво, що саме в цей момент у дозріванні центральної нервової системи відбувається різкий стрибок. Шестилітки разюче відрізняються за своїми руховими можливостями од семиліток (на цьому, зокрема, будується багато заперечень проти навчання із 6 років).
Часто загальноінтелектуальний розвиток дитини випереджає її моторні навички. Кожен батько має можливість оцінити тонку моторику своєї дитини і потренувати її, якщо зверне увагу на те, як дитина малює. І ще одне зауваження. Не раніше 7—8 років стає зрозуміло, яка рука в дитини є ведучою, правша вона чи лівша, і якщо ви помітили, що вона частіше діє лівою, не намагайтеся насильно переучувати її без консультації з психологом чи дефектологом: це порушує емоційно-особистісну гармонію.
У розвитку дитячого малюнка можна виділити кілька етапів. Перша стадія характерна для дитини 1—2 років, що вперше взяла олівець і безладно водить ним по аркушу. У віці 2—3 років вона переходить до двовимірних картинок (стадія примітивних зображень), що представляють собою, як правило, замкнуті лінії — квадрати, ламані лінії. Приблизно з 4—5-го року життя настає третя стадія схематичного зображення, яка лише до 10—11 років змінюється четвертою стадією правдоподібних зображень.
До моменту вступу до школи в такий спосіб дитина зображує предмети, тварин і людей схематично, виділяючи одні найсуттєвіші, на його погляд, деталі (бант, дзвіночок, плаття). Естетично орієнтовані діти зазвичай випереджають своїх однолітків, детально вимальовуючи обличчя, елементи пейзажу й інтер'єра, але в усіх майже до підліткового віку зберігаються такі особливості дитячого малюнка, як контурність, непропорційність, прозорість.
Багато ігор і вправ з розвитку тонкої моторики, що можуть проводитися вдома: вироби з природних матеріалів — шишок, жолудів, соломи; ліплення з глини і пластиліну, розстібання і застібання ґудзиків; вмикання і вимикання електроприладів; відчинення і зачинення дверцят чи скриньки (досить купити дитині вимикач у магазині електроприладів і дати старий шматок тканини з ґудзиком і петлею). Якщо ви передбачаєте складності через недолік моторних навичок, пограйте у захоплюючі ігри, що наблизять вашу дитину до школи.
Складаємо казки
Цей розділ присвячений розвитку мовлення дитини. Здатність виражати свої думки і почуття, описувати події, що відбуваються, вести дискусію — важливі умови і показники загальнокультурного розвитку дитини.
Розгорнення відповіді, здатність аргументувати свої думки є важливими критеріями засвоєння знань. Щоб учень добре розумів учителя і вмів швидко й чітко відповідати, необхідно розвивати мовленнєві навички дитини, збагачувати її словниковий запас. Додамо, що вміння виступати — дуже корисна для людей різних професій навичка, що потребує окремого тренування в дорослому віці, а у школяра виникає легко і невимушено.
До моменту вступу до школи дитина вже легко висловлюється реченнями, а не окремими словами, і цілком опанувала граматику — уміє відмінювати, знає про число іменників, адекватно вибирає час дієслова тощо. Вона розуміє значення багатьох частин слова, особливо пестливих суфіксів, охоче придумує нові слова. У дитячій мові переважають іменники і дієслова — указівки на те, хто діє і що відбувається, а обставини частіше опускаються.
Першою віковою особливістю мовлення дошкільника є ситуативність — прагнення описувати тільки наявні події без узагальнення сказаного. Мислення дитини конкретне, що виражається й у мовленні. Спробуйте запитати її, як пройшов день, — і дитині буде важко узагальнити, але вона легко розповість вам про особисті події — про те, яких дітей зустріла, перекаже вам бесіди з ними, розповість, що їла на сніданок, обід, вечерю тощо. Тому для уточнення слід ставити конкретні запитання і лише потім робити висновки. Утім, дитина може переходити і до більш докладної — контекстної — мови, якщо перед нею ставиться конкретне завдання.
Спілкуючись з іншими людьми, дитина дошкільного віку зазвичай думає, що партнер теж бачить і знає, про що мовиться, — ця особливість розвитку дошкільника називається дитячим егоцентризмом. Дошкільники не вводять вас у ситуацію, а «розповідають» про неї очима: Більш того, досить часто, особливо у скрутних ситуаціях, вони просто розмовляють самі із собою.
Третя характерна риса мовлення дошкільника — безпосередність: дитина висловлюється мимоволі, імпульсивно. Як правило, мовлення складається з окремих висловлювань, звернених до когось близького. Однак корисно навчати дитину висловлюватися послідовно і докладно.
Заняття з розвитку усного мовлення дитини проходять весело і захоплююче, тим більше що період дошкільного дитинства характеризується особливою чутливістю (сенситивністю) до мовного боку спілкування і бурхливою словесною творчістю. Переконайтесь у багатогранності здібностей вашої дитини .під час роботи над ігровими завданнями, які ми вам пропонуємо!
«На одну букву».
Гра для збагачення словникового запасу
У цю гру краще грати всією родиною чи запросити друзів своїх дітей. Сидячи колом, учасники вибирають букву — це може бути перша буква імені господарки, — починаючи з якої усі присутні мають по черзі перелічити предмети, що знаходяться у цій кімнаті. Припустімо, усі придумують за командою слова на букву «С» і починають говорити навперебій: стілець, стіл, стіна, скакалка... Виграє той, хто сказав останнє слово, тобто продовжує придумувати слова, коли всі вже замовкли.
«Чи так буває?».
Завдання для виховання уваги дитини й уміння вільно виражати свої думки
Дитині розповідають неправдоподібну історію, а потім запитують: «Чи так буває?» Якщо вона відповідає: «Ні», — то уточнюють, чого саме не буває і чому. Якщо дитина вважає все розказане правдоподібним, слід переконатися в тому, що вона зрозуміла історію.
«Слово за слово...».
Гра для розвитку уяви і мовленнєвої реакції
Ця гра полягає в тому, щоб пов'язати висловлюванням будь-які названі предмети. Грати можна і групою, і вдвох. Ведучий вимовляє два випадкових слова, наприклад, «пацюк» і «стілець». Наступний учасник вимовляє: «Тато кинув стільцем у пацюка» і називає наступне слово: «Молоко». Наступний учасник пов'язує друге і третє слова: «На стільці було розлите молоко» тощо. Гра може тривати нескінченно. Програє той, хто не зміг швидко скласти речення.
Кожен пише те, що чує
Готуючи дитину до школи, важливо пам'ятати і про те, що вона робитиме у першому класі. Школа дає дитині вміння читати, писати і рахувати. Багато батьків думають, що цього не слід учити дитину заздалегідь. Однак це не так. Ми можемо навести принаймні три аргументи на користь раннього навчання дитини читання і лічби, хоча варто мати на увазі, що навчитися читати для дитини набагато легше, ніж писати.
По-перше, більшість дітей, що збираються до школи, читати вже вміють, вони вчаться цього в дитячому садку, у старших братів і сестер, друзів і т.д. Тому цілком може статися, що ваша дитина стане однією з нечитаючих у класі. По-друге, традиційна програма трохи запізнюється щодо природного розвитку дитини: багато дослідників думають, що вчити дитини читання потрібно як тільки та починає говорити. Період чутливості й інтересу до цієї діяльності припадає на вік 2—4 роки і часто згасає. І, нарешті, третій аргумент на користь раннього навчання читання — це та обставина, що у школі вчать одночасно не лише читати, а й писати, а добрі навички читання є необхідною передумовою для навчання грамотності. До того ж читання — прекрасний спосіб організувати дозвілля вашої дитини з користю для її загального розвитку. Чим раніше вона почне читати, тим вищий шанс вирости освіченою людиною. Якщо ми довели вам користь раннього навчання дитини читання і письма, постараємося пояснити, як це краще зробити.
Необхідна умова навчання читання — це вміння співвідносити звуковий і зоровий ряди, тобто уявляти собі, як звук і слово можуть виглядати на папері і, навпаки, звикнути до того, що вимовляються вони трохи інакше, ніж пишуться. Це припускає наявність сформованої здатності до розрізнення як звуків, так і зорових зображень, особливо тих, які є складовими частинами букв. Уміння писати є складною навичкою, що уміщує здатність до зорового запам'ятовування, уміння концентрувати увагу і наявність добре сформованої тонкої моторики.
Для початку слід пояснити дитині, що звук і буква, цифра і число — це не те саме. Не обов'язково розповідати, як і чому, важливо сказати, що люди між собою домовилися писати ті самі слова однаково, щоб їм було легко розуміти один одного.
Для ілюстрації цієї думки не полінуйтеся прочитати дитині казку Р.Кіплінга «Як було написане перше слово».
Щоб переконатися, що дитина цілком зрозуміла казку, поставте запитання за її змістом. Потім можна узагальнити: «Тепер ти і сам бачиш, як важливо домовитися про те, щоб усім писати однаково». Корисно прочитати й іншу, менш відому казку Р.Кіплінга «Як була придумана перша абетка».
Отже, дитині стане зрозуміло, для чого потрібно вміти читати, писати і рахувати, але ще не зрозуміло? як цього навчитися. Почати можна із вправ на розвиток фонематичного слуху. Що ж таке фонематичний слух? На відміну од зву'ковисотного (музичного), спрямованого на розрізнення звуків різної висоти, фонематичний слух «обслуговує» розрізнення фонем — часточок слова, що мають значеннєвий зміст. У деяких східних мовах (їх називають тонічними) ті самі звуки, вимовлені на різній висоті, позначають різні предмети, українській мові фонеми постійні й не залежать від тембру і висоти звуку. Проте потрібно навчитися не плутати фонеми, розуміти смислорозрізнювальну роль наголосів у словах і значення смислоутворювальних часток слова — суфіксів, префіксів тощо.
Спробуємо уявити собі, як ми, дорослі, вивчаємо іноземну мову — так само й у дітей — вони не завжди можуть зрозуміти, що постійно присутнє у словах, а що привноситься особливостями вимови кожної людини. Тому дуже важливо навчити дитину аналізувати те, що вона чує, і зображувати це в буквах. У дошкільному віці дитина цілком готова до того, щоб засвоїти граматику, навчитися розрізняти звуки як на початку, так і в кінці і, що найважче, у середині слова. Деякі складності виникають лише в дітей з логопедичними вадами: вони можуть плутати різні звуки. Найчастіше в дошкільному віці діти заміняють дзвінкі звуки глухими (замість «дім» — «тім»), звук «р» — на «л» і навпаки (замість «три» — «тли»), звук «м» на «н» тощо. У цьому випадку важливо зосередитися на спеціальних вправах на звукове розрізнення. Трохи скажемо і про те, як ознайомити дитину з числовим рядом. У будь-якому випадку — не бійтесь і постарайтеся не упустити час навчити дитину основ грамотності.
«Луна».
Гра слугує для тренування фонематичного слуху і точності слухового сприйняття
Грати можна вдвох чи великою групою. Перед грою дорослий звертається до дітей: «Ви чули коли-небудь луну? Коли ви подорожуєте в горах чи лісам, проходите через чи арку, перебуваєте у великій порожній залі, ви можете почути луну. Якщо ви скажете: «Луно, привіт!», — то і вона вам відповість: «Луно, привіт!», — тому що завжди в точності повторює те, що ви їй скажете. А тепер давайте пограємо в луну».
Ведучий — «Луна» — має повторювати те, що йому скажуть. Почніть із простих слів, потім перейдіть до важких і довгих (наприклад, «ау», «скоріше», «бурелом»). Використовуйте у грі іноземні слова, не забуваючи при цьому пояснювати їх значення (наприклад, «Hallo, monkey!» — «Привіт, мавпочко!»). Спробуйте пропонувати для повторення віршовані і прозаїчні фрази.
«Зачароване слово».
Гра сприяє розвитку фонематичного слуху і звукового аналізу слів
Ведучий-дорослий розповідає дітям історію про злого чарівника, що зачаровує слова, і тому вони не можуть вирватися із замку чарівника. Слова не знають, із яких звуків вони складаються, їм треба це пояснити. Як тільки звуки слова правильно називаються в потрібному порядку, слово вважається врятованим, вільним. Гра проводиться як звичайна сюжетно-рольова, причому дорослий як єдиний грамотний завжди залишається ведучим, діти виконують ролі рятівників, а один з учасників представляє злого чарівника, що час від часу відлучається із замку; саме тоді і можуть бути врятовані букви.
Дорослий називає слово — жертву висновку, а рятівники повинні виразно повторити звуки, з яких воно складається. Слід стежити за тим, щоб вони вимовлялися чітко, із проказуванням усіх голосних. Починають із простих три-чотирибуквених слів, потім ускладнюючи «зачаровані» слова. Наприклад, «розчаровуємо» слово «яблуко» — «Я, б, л, у, к, о».
«Плутанина».
Гра для розвитку звукового розрізнення
Зверніть увагу дитини на те, як важливо не плутати звуки між собою. Для підтвердження цієї думки попросіть її прочитати (чи прочитайте їй самі, якщо вона ще не вміє) наступні жартівливі речення. Не мала жаба клопоту — купила порося. Лізе гак — неборак, як ущипне — буде знак. Поставте запитання дитині, що переплутано? Які слова потрібно вжити замість цих?
«Полагодимо зіпсований телефон».
Гра для розвитку фонематичного слуху
Грати найкраще щонайменше втрьох. Вправа є модифікацією відомої гри «Зіпсований телефон». Перший учасник тихо і не дуже чітко вимовляє довільне слово своєму сусідові на вухо. Той повторює почуте на вухо наступному учасникові. Гра триває доти, доки кожний не передасть слово «по телефону». Останній учасник має вимовити його вголос. Усі здивовані, тому що, як правило, слово зовсім не те. Але на цьому гра не закінчується. Необхідно відновити перше слово, назвавши по черзі всі ті відмінності, що «нагромадилися» у результаті поломки телефону. Дорослому варто уважно стежити за тим, щоб розбіжності, перекручування відтворювалися дитиною правильно.
Тренуємо пам'ять
Навіть не дуже уважні батьки зауважують, що їхні дошкільнята мають дивовижну пам'ять: вони здатні без завчання запам'ятовувати цілі вірші й уривки і часто вражають літературні й художні смаки своїх батьків, цитуючи модний телесеріал чи текст рекламного ролика. Добре було б, щоб ця дивна здатність не марнувалася — адже її розквіт обмежений у часі! І хоча майже всі діти мають кращу пам'ять, ніж дорослі, усередині групи дітей зрештою є і розбіжності: хтось краще запам'ятовує матеріал, а хтось гірше.
Тому необхідно уявити собі, як працює пам'ять, які її особливості в дошкільному віці і як її можна тренувати — адже, як відомо, ця здатність ніколи не буває надмірною. Пам'ять — це властивість психіки сприймати, зберігати і відтворювати деяку інформацію, що може мати найрізноманітнішу форму і зміст. Можна пам'ятати відчуття й образи, що ми одержуємо завдяки нашим органам чуттів: зору, слуху, нюху, смаку, дотику. Можна пам'ятати краще інші вірші і прозу, обличчя людей, дати, прізвища, номери телефонів, дорогу.
Можна пам'ятати довго, усе життя — у цьому випадку говорять про довгострокову пам'ять. Можна пам'ятати кілька секунд — тут ми маємо справу з короткостроковою пам'яттю. Для того щоб інформація з короткострокової пам'яті перейшла в довгострокову, її потрібно повторювати до завчання.
Можна говорити також про безпосередню пам'ять — коли матеріал запам'ятовується ніби сам собою, без спеціальних дій (їх називають мнемотехнічними прийомами), і про опосередковану, коли людина придумує щось на зразок «вузликів» на пам'ять, щоб потім згадати важкий матеріал.
Та найголовніше для нас — це те, що пам'ять дитини можна тренувати і розвивати. Актори, що заучують напам'ять багато сторінок, не мають цю навичку від народження, а здобувають її завдяки вправам. Для дитини пам'ять — це основний спосіб пізнанйя і звикання до світу. Вона запам'ятовує мовлення, і вже потім, зустрічаючи повторювані звукосполучення, учиться співвідносити їх із ситуацією й у такий спосіб осягати значення слів. Вона запам'ятовує правила, речення, таблицю множення, щоб потім зрозуміти їх зміст, а поки не зрозуміла — користуватися механічно, довіряючи своїй пам'яті. Характерно, що в дітей краще сформована пам'ять на емоції й образи, ніж на слова і символи. Тому прекрасно, якщо в навчанні ви використовуватимете ілюстрації, малюнки самої дитини. Важливо також знати, що в різних дітей може домінувати зорова, слухова або моторна пам'ять. Від цього залежатиме, що ефективніше: показувати дітям картинки чи пояснювати і диктувати, просити дитину самій обвести букву чи відтворити зображення. Однак 80% усієї інформації людина одержує завдяки зору і слуху, тож ми зосередимося надалі на розвитку саме цих видів пам'яті.
Пам'ять може приховувати, компенсувати недоліки інших здібностей у дитини, але може і стимулювати їх, допомагаючи розширювати кругозір, створюючи стереоскопічну картину світу і збагачуючи поведінку новими зразками. Ми подаємо ігри і вправи з розвитку пам'яті, необхідні для успішного навчання у школі.
«Хто відгадає?».
Дидактична гра для розвитку пам'яті, уваги і мовлення
Можна грати як із групою, так і з однією дитиною. Завдання полягає в тому, що дитину просять по пам'яті описати який-небудь із предметів, що є в кімнаті так, щоб партнери відгадали. При цьому не можна дивитися на цей предмет і називати його.
Після того як ведучий пояснив правила гри, а діти підготувалися до неї і вибрали предмет, ведучий дає в руки будь-якому учасникові камінчик як запрошення до розповіді. Той, хто одержав камінчик розповідає про загаданий предмет. Коли загадка відгадана, її автор передає камінчик у руки наступному учасникові. Гра триває доти, доки кожен не придумає свою загадку.
Дорослий стежить за тим, щоб називалися суттєві ознаки, інші учасники мають право ставити навідні запитання, однак треба дати можливість ведучому докладно описати предмет.
«Бабуся укладає у свою валізу...».
Гра для розвитку механічної пам'яті
Грати можна вдвох із дитиною, але краще — компанією з 3—5 дітей. Дорослий починає розповідь: «Бабуся укладає у свої валізу... гребінець», а наступний гравець має повторити вже сказане, додавши свій предмет: «Бабуся укладає у свою валізу гребінець і капці» тощо. Гра триває доти, доки ряд не стає таким довгим, що його Вже не можна відтворити. У дітей це може бути 18—20 предметів.
«А я у гай ходила...».
Вправа для розвитку літературної пам'яті
Пропонуємо вам частіше розучувати вірші — це прекрасне заняття корисне в будь-якому віці і, крім загальнорозвивального ефекту, допомагає прищепити дитині літературний смак, сприяє емоційному зближенню членів родини. Починати слід із віршів гарного ритму і яскравого змісту, якщо ви віддаєте перевагу перекладам, то нехай це будуть класичні зразки — вірші С.Маршака, Б.Заходера, К.Чуковського. Дуже мелодійні, легкі й добре запам'ятовуються вірші Н.Забіли.
«Ґудзики».
Гра для розвитку пам'яті й уваги
У цій грі беруть участь двоє. Перед гравцями лежать два однакових набори ґудзиків, усередині яких жоден ґудзик не повторюється. Для початку буває досить узяти всього 3 ґудзика, але при цьому перед учасниками гри лежить весь набір, із якого вони вибираються.
У кожного гравця є ігрове поле, розділене на клітинки. Чим складніша гра, тим більше клітинок має містити поле; для початку досить 4 чи 6. Ґудзики кладуться на клітинки поля. Ведучий розташовує їх за власним бажанням, дає партнеру якийсь час на те, щоб запам'ятати їх розташування (20—30 с) і накриває поле аркушем паперу. Другий гравець має вибрати зі свого набору такі самі ґудзики і відтворити на своєму полі їх розташування. Потім перший гравець відкриває своє поле, і обоє перевіряють правильність рішення.
Зазвичай на першому етапі діти не можуть грати правильно, варто навчити їх допомагати собі, описуючи вголос розташування ґудзиків. При цьому рекомендується особливо стежити за тим, щоб дитина правильно орієнтувалась і не плуталася в напрямках «вгору», «униз», «ліворуч», «праворуч».
«Дверна шпара».
Гра для розвитку зорової пам'яті і просторового мислення
Для гри слід підготувати невелику яскраву і докладну картинку та аркуш паперу, що приблизно вчетверо більший за розмір картинки. Посередині цього аркуша вирізуємо отвір у формі дверної шпарини. Грати краще групою з 4—5 дітей. Ведучий прикриває картинку цим аркушем і кладе її перед учасниками. Розглядати картинку можна тільки через отвір, поступово пересуваючи верхній аркуш але не піднімаючи його. Усі розглядають її одночасно, але кожний водить аркуш протягом хвилини. Потім ведучий пропонує, щоб хто-небудь розповів, що зображено на картинці, інші виправляють і доповнюють його. На закінчення гри картинка відкривається, і ведучий повідомляє переможця, що розповів найправильніше і найдокладніше. Він і стає ведучим.
Будьмо уважні!
Не тільки пам'ять потрібно тренувати заздалегідь. Дуже важливо привчити дитину бути уважною, тому що вона не зможе зосередитися на поясненні вчителя, на розв'язуванні задачі.
Увага — річ підступна. Дотепер психологи не можуть між собою домовитися про те, чи є вона насправді, і якщо так, то що це таке. Справді, пам'ять потрібна для того, щоб запам'ятовувати, і розкривається у спогадах. Увага не існує сама по собі і не дає ніякого окремого результату, однак її відсутність різко погіршує результати діяльності дитини.
У школі багато розсіяних дітей, і це дуже сильно шкодить їм у навчанні. Неуважність виявляється по-різному: у нерозрізненні суттєвого і другорядного в завданнях, у нездатності концентруватися на їх виконанні, у пропуску власних помилок. Помилки «через неуважність» бувають дуже образливими і часто приносять багато засмучень здібним, але незібраним дітям. Важливо пам'ятати, що шкільне навчання зрештою побудоване на оцінюванні, і навряд чи неуважність може бути виправданням об'єктивно слабких успіхів дитини.
За своїми виявами увага близька і до пам'яті, і до довільності. Слухати —значить вбирати в себе дійсність. Але складність полягає в тому, що це вбирання обмежене в обсязі. Тому вона вибіркова, тобто, зосереджуючись на одному, дитина повинна одночасно відволікатися, випускати з поля зору інше. Отже, тренування полягає насамперед у прагненні дотримуватись інструкцій, встановлених зв'язків.
Увага характеризує й особистість дитини в цілому, її здатність планувати, передбачати результати, уникати помилок, вона відображає характер і темперамент дитини й у цьому змісті, звичайно, із працею піддається вихованню. Однак можна і варто тренувати увагу в окремих видах діяльності. Ігри, вправи і завдання для розвитку уваги ми пропонуємо нижче.
«Три рухи».
Гра для розвитку концентрації уваги
Грати краще групою з 5—6 та більше дітей. Дорослий-ведучий звертається до дітей: «Будь ласка, запам'ятайте три рухи. Перший — руки зігнути в ліктях: кисті на рівні плечей; другий — руки витягнути перед собою на рівні грудей; третій — підняти руки вгору». Потрібно показати всі рухи дітям, попросити їх повторити і переконатися, що вони запам'ятали не тільки самі рухи, а й їх порядкові номери.
Потім починається гра. Ведучий показує один рух, називаючи при цьому номер іншого. А діти повинні показувати тільки ті, що відповідають названому номерові. Діти обов'язково збиваються, дивлячись на ведучого, який навмисне плутає рухи. У грі тренуються спостережливість і увага.
«Що змінилося?».
Гра для тренування спостережливості
Грати найкраще групою з 7—9 осіб. Діти стають в одну шеренгу за зростом. Ведучий-суддя викликає двох дітей, ставить їх обличчям до шеренги і пропонує запам'ятати зовнішній вигляд кожного учасника гри. На це дається 1—2 хвилини. .
Після цього учасники змагання йдуть до іншої кімнати. За вказівкою дорослого діти, що стоять у шерензі, вносять дрібні зміни в костюм і зачіску: можна приколоти значок чи, навпаки, зняти його, розстебнути чи застебнути ґудзик, помінятись один з одним взуттям чи головними уборами, поміняти зачіску тощо. Потім по черзі викликають учасників змагання. Кожен має назвати ті зміни в костюмах товаришів, що йому вдалося запам'ятати.
Важливе і зайве
Ми говорили про різні психічні якості, необхідні для повноцінного розвитку дитини і сумлінного навчання у школі. Але найголовніше те, заради чого ми і намагаємося її навчити, — це, безумовно, розвиток мислення. Дуже багато людей скаржаться на слабку пам'ять, погану увагу, але ніхто не погодиться визнати, що в нього погане мислення.
У чому полягають особливості мислення? Мислення вступає в дію в тому випадку, якщо людина постає перед невирішеним завданням. Мислення приносить щось нове — нові зв'язки, відносини між предметами. І ці нові результати не можуть бути отримані тільки завдяки спогадам чи високій зосередженості на предметі. Вони потребують здібностей до узагальнення, абстрагування і конкретизації, тобто спонукають дитину виділяти головне, суттєве і відкидати непотрібне, другорядне.
У чому полягають вікові особливості мислення дошкільника?
По-перше, воно конкретне. Дитині легше порахувати, скільки пташок у двох зграях, ніж просто додати два плюс три.
По-друге, мислення дитини ситуативне: вона міркує тут і зараз, але не завжди може узагальнити чи сформулювати правило.
По-третє, розумові дії ще незворотні: дитина може вміти додавати, але не вміє віднімати, розуміє, що кількість росте, але не знає, як її зменшити чи зберегти.
Нарешті, дитина вміє приймати тільки свою позицію — думає, що всі бачать те, що і вона; що і час, і простір відраховуються од її положення.
Тому основні вправи і завдання надалі присвячені формуванню здатності до аналізу і синтезу, умінню встановлювати причиново-наслідкові зв'язки, розвитку просторової уяви і спритності.
«Нитка і клубок».
Гра для розвитку просторової уяви й зворотності розумових дій
Візьміть дві нитки однакової довжини, запропонуйте дитині переконатися в тому, що вони дійсно однакові. Нехай вона сама виміряє їх, потримає в руках. Потім на її очах змотайте одну з ниток у клубок. Поставте дитині запитання: яка з ниток довша?
Зазвичай дошкільники вказують на ту, що розмотана. У цьому випадку запитайте дитину: чому вона так думає, що відбулося з довжиною нитки у клубку? Попросіть дитину розмотати клубок і порівняти довжину ниток. Чи переконалася вона у тому, що, незважаючи на форму, довжина залишається незмінною?
Запропонуйте їй іншу подібну задачку. Покажіть дві смужки паперу однакової довжини і на її очах складіть одну з них гармошкою. Запитайте дитину: яка зі смужок довша?
Наступна — повітряна кулька. Стисніть кульку в руках, змінивши її форму. Запитайте дитину, чи більше в ній стало газу чи менше? Попросіть пояснити дитину свою відповідь.
«Придумай пропозицію!».
Гра на тренування здатності до синтезу і вільного мовлення
Грати можна як удвох із дитиною, так і великою групою. Веду-чий-дорослий називає слово і просить наступного гравця придумати речення, у якому б було це слово. Як запрошення до гри їй передається камінчик. Добре, якщо дитина може згадати рядок з казки чи вірша, але можна обмежитися і власною творчістю.
Наприклад, ведучий називає слово «місяць» і передає камінчик дитині. Та відповідає: «Місяць на небі, зіроньки сяють», — і називає своє слово: «ніч», одночасно передаючи камінчик по колу. Наступний гравець продовжує: «Ніч темна людей всіх потомлених вкрила» тощо. Не обов'язково стежити за тим, щоб речення послідовно сполучалися один з одним, але можна ввести нову умову і скласти гуртом зв'язну розповідь чи казку. .
«Скільки знаємо різних слів, скільки однакових?».
Гра для розвитку навичок вільного мовлення, встановлення понятійних зв'язків
Грати краще великою групою. Ведучий-дорослий чи дитина більш старшого віку називає слово, а всі інші згадують слова, що означають майже те саме, але трохи відрізняються — синоніми.
Наприклад, ведучий називає слово: «Великий». Діти добирають слова: «Кремезний, велетенський, колосальний, гігантський».
Потім завдання змінюється. Ведучий просить назвати не синоніми, а інші слова, що описують той предмет, який він називає. Наприклад: «Ліс». Діти додають: «Густий, дикий, темний, дрібнолистий, мішаний тощо»).

Як навчити дитину грати в сюжетно-рольові ігри?
Гра — основна діяльність дитини дошкільного віку. її недарма називають «провідною». Адже саме завдяки грі дитина пізнає світ предметів і людей, «вростає» у співтовариство дорослих людей. Дитина повинна опанувати цю діяльність і насититися нею, щоб до шкільного віку вона вже не сплутувала навчальну мотивацію з ігровою, розрізняла, коли потрібно виконувати вимоги, а коли тільки імітувати їх розуміння. Гра — одне зі складних і спірних понять філософії і психології: дотепер ведуться суперечки про те, для чого вона потрібна, які функції виконує. «Гра в бісер» Г.Гессе, «Людина граюча» (Ното lиbіеns) Й.Хейзінги — усі ці явища свідчать про те, що саме за допомогою зайвого, неочевидного з погляду прагматичного змісту здійснюється основне людське призначення, що складається в можливості піднятися до вершин духу, відірватись од тілесних потреб і земного існування. Саме у грі створюється щось нове, чого не було раніше. Це відноситься і до ігор дітей. Те, що «програно», перетворюється потім у реальність.
Після оволодіння предметною дією дитина вчиться грати. Гра до­шкільника проходить кілька стадій. Перша — це гра рольова, коли дитина просто уподібнює себе комусь, називаючись мамою, татом, ведмедем, зайцем, Бабою Ягою тощо. Друга — гра сюжетна, за якої вона грає історії, що мають початок, розвиток і кінець, історії, що можуть не закінчуватися в один день і продовжуватися на наступний. І, нарешті, третя стадія — гра за правилами, коли дитина не просто діє відповідно до логіки сюжету, але здатна виробити і прийняти систему обмежень (норм і правил), що діють для всіх. Перші дві стадії сприяють розкриттю творчих можливостей дитини, її артистизму, безпосередності, остання слугує продуктивному і невимушеному для дитини спілкуванню, її соціалізації.
Схильність до ігрової діяльності притаманна не всім людям і залежить від особливостей темпераменту. Діти сором'язливі, замкнуті іноді віддають перевагу інтелектуальній діяльності, спорту чи комп'ютерній грі. Але це неадекватна заміна. Як привчити їх до ігор традиційних?
По-перше, почати грати з дитиною самим. Згадати і розповісти, як грали ви самі, ваші батьки, які ігри є. По-друге, придумати чи запросити посередника — ляльку, сусідську дитину, братика, сестричку маляти, що охоче візьмуть участь у грі. Стежте лише за тим, щоб цей посередник не виявився занадто активним. По-третє, заохочуйте в дитині всі можливі вия­ви ініціативи і фантазії — нехай вона придумує нові слова, образи, асоціації, нові ігри і нові ролі. Якщо вона соромиться і не артистична, надайте їй можливість побути режисером чи критиком. Дуже корисні театралізовані вистави, що сполучать елементи лялькового театру чи шоу масок — для сором'язливих дітей особливу важливість має той факт, що ніхто не бачить їхнього обличчя, не впізнає їх. Можна спочатку надати дитині одну з другорядних ролей чи побути у масовці, щоб вона почувалася злитим із соціальним тлом, що не виділяється серед інших людей. Корисні й карнавальні вистави. Однак майте на увазі, що жоден із цих заходів не можна влаштовувати всупереч бажанню дитини і дуже важливо стежити, щоб їй було комфортно — якщо вона виявиться пригніченою більш активними учасниками, свято легко може перетворитися у психотравму.
У цілому уміння грати — це не просто вікова навичка: це елемент життєвої філософії, що. робить життя людини легшим і радіснішим.

                     Щоб не трапилось лиха.

                                                                                  Обережність — проста,

а каяття — вельми складне.

Йоганн Вольфганг Гете

        У наш нескладний час хотілося поговорити про важливу проблему профілактичної роботи щодо вироблення навичок безпеки  життєдіяльності у дітей.  Тому виникає необхідність, починаючи з дошкільного віку,навчати дітей свідомо ставитися до свого здоров’я та особистої безпеки.

Дитина має знати про загрози, які можуть очікувати її за межами рідної домівки. Починати такі розмови слід змалечку, у спосіб, що відповідає рівню розвитку. Щойно малюк навчився розмовляти, він повинен уміти назвати свою адресу, телефон, імена батьків. Поясніть, що маленькі діти можуть загубитися, тому необхідно знати, як поводитися в такому випадку. А потім спокійно обговоріть кілька несподіваних ситуацій, що можуть виникнути. Приміром, якщо вам часто доводиться їздити в автобусі або іншому громадському транспорті, то може статися так: батьки встигли вийти з транспорту, а дитина залишилася в салоні. Що робити? Обговоріть із малюком чіткі правила поведінки. Або він має вийти з транспорту на наступній зупинці й там стояти, нікого не слухаючи і чекаючи маму з батьком, або ж звернутися до кондуктора, водія.

Деякі батьки радять дітям звертатися по допомогу до будь-яких дорослих, котрі опинилися поряд. Ця порада не завжди прийнятна. Звісно, добре, якщо знайдуться хороші люди, які допоможуть дитині знайти дорогу додому. Але де гарантія, що вони не виявляться злочинцями? Або просто, не знаючи досить добре міста, спрямують не в той бік і лише погіршать становище?..

Тому краще звернутися до посадових осіб. Уже в 5—6-річному віці можна починати розповідати малюкові про різні професії, показуючи в автобусі — кондуктора та водія, на вулицях — міліціонерів, повідомляючи про їхні функції та обов'язки. Дитина засвоїть, що в непередбачуваних ситуаціях потрібно звертатися саме до таких осіб. В ігровій, цікавій формі складіть своєрідний сценарій дій у тих або інших скрутних ситуаціях, і тоді в реальному житті впоратися з ними буде легше.

Чимало батьків зізнаються, що мають серйозні труднощі у вихованні дітей, оскільки сьогоднішні події перевертають із ніг на голову систему традиційних цінностей. Приміром, змалечку нас навчали шанувати і слухатися старших, допомагати старим та хворим тощо. Але чи завжди можна керуватися цими правилами сьогодні? Адже всі, хто хоч трішки старший за неї, здаються дитині старшими, і вона готова допомогти кожному, хто попросить. Проте є чимало прикладів того, як малечу використовують  та  змушують бродяжити й жебракувати. І керують цими діями саме дорослі, яких, відповідно до традиційних понять, потрібно шанувати та слухатися.

Необхідно пояснити, що відгукуватися на прохання незнайомих людей слід не завжди. Поясніть дивацтва в поведінці дорослих, на які дитина має звернути увагу. Навіщо незнайомому дядькові або тітці підходити і просити допомоги в дитини, якщо поруч є дорослі? Розповідайте, що є люди, котрі роблять дітям зле (поки що не слід удаватися в подробиці), при тому вони намагаються виглядати добрими, можуть дарувати подарунки. Оскільки малюк ще не вміє розпізнавати таких людей, то може сміливо казати «ні» й відмовлятися від тих чи інших прохань, пропозицій дорослих. Це — не погане виховання й неввічливість, а розумна обачливість. Малюк має знати, що коли йому щось загрожує, він може робити все, що завгодно: голосно кричати, привертаючи до себе загальну увагу, битися, говорити неправду дорослим, котрі намагаються заподіяти йому неприємне. Дитина повинна усвідомити, що у цьому випадку важлива лише її безпека, а не правила хорошого тону.

Аби не вдаватися у складні пояснення, деякі батьки застосовують тактику залякування і вчиняють зовсім неправильно. Змалечку вони втовкмачують: «Якщо ти розмовлятимеш із чужими людьми чи підеш, куди не слід, тебе вкрадуть, відвезуть у невідомому напрямку поб’ють тощо». Результати такого залякування можуть виявитися протилежними очікуваним наслідкам: деякі діти, часто чуючи одні й ті самі страшилки, просто перестають на них реагувати, а в решти виникає страх перед геть усіма незнайомцями, замкненість, неконтактність. Можливо, така людина і буде захищена, проте позбудеться багатьох приємностей, які дає спілкування та вміння знайомитись.

      Якщо ж дорослий підходить на вулиці й настирливо кличе кудись іти чи їхати просто зараз, нічого не повідомляючи батькам, — дитина повинна чітко усвідомлювати — довіряти йому не слід У жодному разі. Можна відмовити у проханні, запропонувати звернутись за дозволом до батьків. Знаючи правильну модель поведінки дорослих, дитина навчиться аналізувати дії незнайомих людей, а не просто сліпо боятиметься.

А ще дитина повинна знати, що деяких таємниць приховувати не треба, і твердо усвідомити: якщо хтось силує її до непристойних дій, залякує чи, навпаки, робить дорогі подарунки — про це слід негайно повідомити батькам або близьким. Дитина не повинна боятися, що її звинувачуватимуть, лаятимуть. Адже від нас, дорослих, залежить, чи зможе вона довірити нам свої проблеми, сумніви, роздуми, страхи, спитати поради... Вона має бути впевненою, що батьки їй завжди довірятимуть, захищатимуть і допомагатимуть у всьому.

Звісно, всіх екстремальних ситуацій не передбачити. Проте батьки можуть зробити дуже багато для того, аби попередити дітей про виникнення таких подій і навчити, як їх уникати.

Література:

{C}1.    {C}І  Л.Цимерман «Вчимо берегти здоров’я та життя»  - Суми 2002р.

{C}2.    {C}Л.А.Грицюк, М.І.Киратаєва «Безпека життєдіяльності дошкільника»  - Кам’нець – Подільське 2003р.

ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ'Я ДОШКІЛЬНИКІВ

План

І. Вправа «Імена»

II. Вступне слово (доповідь психолога)

{C}III. {C}Словникова робота

{C}IV. {C}Ділова гра «Настрій»

{C}V.    {C}Портрет психологічно здорової дитини

{C}VI.  Вправи психологічного розвантаження.

{C}VII.{C}  Розв'язування кросворда «Психологічний»

{C}VIII.{C}  Пам'ятка афоризмів

{C}IX. Вправа «Подяка»

    Здорова людина не та, яка не має проблем,

                                                                                                     а  та, яка вміє дати їм раду.

       Н. Пезешкіан

ХІД ПРОВЕДЕННЯ:

I. Вправа «Імена»

Кожний учасник семінару представляє своє ім'я — називає його та придумує 2-3 означення свого імені, які починаються з першої лі­тери імені (Тетяна — трудолюбива, тендітна, таємнича і т. ін.).

II. Вступне слово (доповідь психолога)

У сучасному суспільстві це щороку посилюються вимоги до ма­ленької особистості, де відбуваються зміни життєвих догм, такі ко­роткочасні стани, як тривожність, агресивність, замкнутість, пере­творюються на стійкі. Не кожна дитина здатна впоратись з такими вимогами, і це провокує до постійності негативних станів, які сут­тєво впливають на здоров'я кожного.

Серед багатьох факторів, від яких залежить майбутнє держави, одним із найголовніших є стан здоров'я її громадян. Зв'язок між час дуже склад­ним. Поведінка людини формується з дитинства під впливом ото­чення (батьки, родина, однолітки, дитячий садок, школа, ЗМІ то­що) як свідомо, так і несвідомо — на основі емоційного сприйняття . Поведінка, пов'язана зі здоров'ям, є невід'ємною час­тиною стилю життя людини.

Виховання психологічно грамотних та здорових людей, які вмі­ють вивчати самих себе, розвивають свою особистість, піклуються про своє здоров'я та здоров'я оточуючих людей, слід розпочинати якнайшвидше, ще в перші роки життя дитини.

Окрім батьківського виховання, в даному випадку велику допо­могу надає дошкільний заклад, одним із завдань якого є створен­ня умов, що гарантують формування та зміцнення здоров'я вихо­ванців.

Традиційно компоненти здоров'я поділяють на такі:

{C}•   психічне здоров'я,

{C}•   {C}соціальне здоров'я,

{C}•   {C}фізичне здоров'я.

Деякі науковці також визначають ще один компонент — духов­не здоров'я.

Як одну зі складових здоров'я людини в цілому виділяють пси­хологічне здоров'я. Воно є необхідною передумовою повноцінного функціонування і розвитку людини в процесі її життєдіяльності. Та­ким чином, з одного боку, психологічне здоров'я є умовою адекват­ного виконання людиною своїх вікових, соціальних і культурних ролей, з другого боку, забезпечує людині можливість безперервно­го розвитку протягом всього життя.

Залежно від адаптації людини в соціальному середовищі визна­чають три рівні психологічного здоров'я:

{C}•   {C}креативний (високий);

{C}•   {C}адаптивний (середній);

{C}•   {C}дезадаптивний (низький).

Якщо ми говоримо про дітей дошкільного віку, основними показ­никами сформованості психологічного здоров'я є процес адаптації під час вступу до дошкільного закладу, рівень розвитку комуніка­тивних навичок, рівень позитивної мотивації до соціально важливої для даного віку діяльності, відсутність відхилень у поведінці.

Потрібно зазначити, що неможливо працювати над зміцненням та формуванням лише однієї складової здоров'я. Людина може бу­ти здоровою тільки за наявності всіх компонентів здоров'я. Досягти цього можна шляхом виховання у людини відповідної культури - культури здорового способу життя, а формування цієї культури починається з дитинства.

Діти дуже довірливі, легко піддаються впливу, навіюванню. Як­що дитину весь час залякувати хворобами та нещастями, то ми не розвинемо в неї бажання бути здоровою, а викличемо страх. Дитина повинна рости з усвідомленням, що від її навичок та розумної пове­дінки залежить її здоров'я та здоров'я людей, які її оточують.

Можливість формування правильного ставлення до здоров'я та його збереження залежить від потреб дитини. Педагоги та психоло­ги можуть вплинути на формування потреб та їх задоволення, а зна­чить, і на стан і розвиток здоров'я дитини. Це можливо за наявності таких умов, які задовольняють потребу дитини в індивідуальному емоційно-ціннісному супроводі розвитку його особистості, що базу­ється на увазі до дитини, визнанні її потреб, конструктивному спіл­куванні, успішності в діяльності, повазі, підтримці, співпраці, ак­тивності та самостійності.

Педагогічна стратегія повинна сприяти самостійному вироблен­ню відповідної мотивації дитини на основі отриманих знань та до­свіду. Завдяки їй створюється стійка мотивація до вибору здорово­го способу життя, потім створюється валеоготовність та самоконтролююча активність у формуванні власного здоров'я.

Навколо дітей з раннього дитинства необхідно створювати таке навчально-виховне середовище, яке насичене атрибутами, симво­лікою, знаннями, ритуалами та звичаями валеологічного характе­ру. Це призведе до формування потреби вести здоровий спосіб жит­тя, до усвідомленої охорони свого здоров'я та здоров'я навколишніх людей, до оволодіння необхідними для цього практичними навичка­ми та вміннями. А такий досвід поколінь стає позитивним набуттям нації, держави, невід'ємною частиною життя людей.

III. Словникова робота

Психіка — здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та образів. Здорова психіка — це та, яка ефективно відповідає на стимули середовища усвідомлени­ми і неусвідомленими реакціями.

Психічне здоров'я — сукупність установок, якостей і функці­ональних здібностей, які дозволяють індивіду адаптуватись до се­редовища.

Психологічне здоров'я — це важлива складова соціального само­почуття людини та її життєвих сил. Психологічне здоров'я пов'язане з особливостями особистості, що включає в себе всі аспекти внутріш­нього світу людини і засоби його зовнішніх проявів. Показниками сформованості психологічного здоров'я у дошкільника є рівень адап­тації до дошкільного закладу, рівень розвитку комунікативних на­вичок, позитивна активність та відсутність відхилень у поведінці.

IV.Ділова гра «Настрій»                                    

Один із учасників семінару зображує сумну, засмучену дитину, яка усамітнено сидить у кутку кімнати. Ще один учасник удає ви­хователя, решта — дітей, які граються. Вихователь повинен знайти правильний підхід до сумної дитини, залучити всіх дітей до спілку­вання, щоб розвеселити сумну дитину, покращити їй настрій, щоб вона відчула себе комфортно та впевнено.

Підсумок гри: учасники називають можливі варіанти правиль­ного підходу до виховання дітей у даному випадку.

V. Портрет психологічно здорової дитини

Усі учасники поділяються на 3-4 групи. Кожна група повинна написати якості, риси характеру та поведінки психологічно здоро­вої дитини. Потім відповіді порівнюються та доповнюються.

Орієнтовний перелік відповідей:

{C}•   здоровий зовнішній вигляд, комфортність;

{C}•   {C}позитивна емоційна стабільність, оптимізм;

{C}•   {C}уважність до себе, самозбереження, розуміння причинно-наслідкових зв'язків;

{C}•   {C}увага та повага до інших тощо.

VI. Вправи психологічного розвантаження

Учасникам семінару пропонується виконати вправи психоло­гічного розвантаження, які рекомендується використовувати для дітей дошкільного віку.

Вправа «Я спокійний» 

Психолог пояснює, що коли діти сердяться, то можна заспокої­тись, виконуючи такі рухи:

{C}•   {C}сильно обхопити себе руками за плечі або лікті і подумати про себе, що ти стримана сильна людина;

{C}•   {C}заплющити очі і порахувати до 10;

{C}•   {C}якщо є можливість, побігати, покричати або голосно поспівати.

Етюд «Яблунька» (музика Бетховена «Місячна соната» ) Діти сидять на підлозі, опустивши голови, руками обхопивши коліна: вони — «насінини з яблучка», які посадили в землю. По­чинають проростати невеличкі пагони яблуньок — діти потихень­ку підводяться, розправляють плечі, руки, ноги. Яблуньки вирос­ли великі, рясно вкрилися цвітом — діти підводять руки вгору, ле­генько ними хитають зі сторони в сторону. На яблуньках з'явилося багато яблучок, яблука гарні, соковиті, великі, гнуть гілочки додолу»- — діти опускають руки-«гілочки» до землі, нахиляються. Яблу­ка попадали на землю, а в середині яблук знову дозріли насінини — діти сідають на підлогу, повертаючись до пози, яка була на початку етюду (повторити 1-2 рази).

Виконання рухів з проговоренням вірша «Ранок»

Сонечко прокинулось, (Очі заплющені, руки піднімаються вгору.)

В різні боки повернулось,    (Очі відкриті, вираз подиву.)

Потім весело всміхнулось,   (Посмішка)

Кругом себе повернулось.    (Повертають голову вправо-вліво )

Стали квіти оживати,   (Видих — Ах!)

Пташки весело співати,       (Губи трубочкою — тьох, тьох, тьох.)

Діти стали танцювати, (Танцюють.)

Любе сонечко вітати.

Психоемоційний етюд «Спортсмени»

Під бадьору музику (Чайковський «Шоста симфонія» 3 частина, Бетховен «Увертюра Едмонд ») діти за командою перетворюються на штангістів, плавців, бігунів, імітуючи їхні рухи (деякі рухи пропо­нується виконувати стоячи або лежачи).

Етюд «Лагідність»

Діти лагідно гладять уявне курчатко у своїх долонях, ніжно дму­хають на нього, розмовляють, пригортають до себе, ставлять на зем­лю, дають йому поїсти (бажано виконувати рухи під спокійну му­зику).

Психоемоційний етюд «Біля моря»

Діти під приємну музику виконують різні рухи:

{C}•   {C}лежать на підлозі, заплющують очі — загоряють;

{C}•   {C}піднімають руки вгору, розплющують очі, сідають, посміхають­ся — їхні руки лагідно гріє сонечко;

{C}•   {C}руки зімкнули у вигляді замочка на рівні грудей, починають ни­ми коливати — хвилі в морі;

{C}•   {C}діти підводяться, тримають схрещеними долоні, починають їх піднімати над головою, опускати вправо-вліво — летять чайки над морем;

{C}•   {C}діти знову лягають на підлогу, посміхаються, заплющують очі — відпочивають на теплому піску.

Етюд «Запрошення на танок»

Діти уявляють себе на святі у парку. Звучить приємна мелодія, хлопчики вітаються до дівчаток та запрошують на танок. Діти тан­цюють, посміхаються одне до одного, потім дякують за танок.

VII. Розв'язування кросворда «Психологічний»

Робота в підгрупах. Той, хто перший розгадає ключове слово, по­винен за допомогою жесту показати його.

Кросворд «Психологічний»

Ключове слово :               а    Ь    с    d             Запитання:

Риса особистості, здатність її спілкуватися з іншими людьми,

товариськість.

Процес звикання до нових умов існування.

Стабільний стан впевненості в собі, у свої власних силах, віра

в прекрасне майбутнє.

Сумно (антонім).

Східна гімнастика, яка допомагає психологічно розвантажитись,

заспокоїтись.

Відповіді:

Комунікабельність.

Адаптація.

Оптимізм.

Весело.

Йога.                                            Ключове слово: окей.

VIII. Пам'ятка афоризмів

Кожен учасник семінару отримує пам'ятку на згадку.

Пам'ятка афоризмів

Хто вміє володіти собою, той може керувати людьми.

Хто все має, той нічим не насолоджується.

Найкращий спосіб підбадьорити себе — це підбадьорити когось.

Щоб добре думати — потрібно добре жити.

Нехай не вистачає сил, але бажання можна похвалити.

Сміх — це сонце: воно проганяє зиму з людського обличчя.

{C}•    {C}Якщо не бігаєш, поки здоровий, доведеться побігати, коли за­хворієш.

{C}•    {C}Якщо ви хочете, щоб життя посміхалося вам, подаруйте йому свій гарний настрій.

IX. Вправа «Подяка»

Учасники семінару по колу передають одне одному слова подя­ки за співпрацю, підтримку та розуміння.